Балла «Іменем батька»
Баллу часто називають словацьким Кафкою або одним із найкращих представників постмодернізму в літературі цієї країни. Від першого у творі «Іменем батька» абсурд і спустошення, від другого ‒ злість, численні підтексти й алюзії. Оповідач вимагає від читача уваги, бо він втратив дружину, не спілкується із синами, тому мусить комусь розповісти про свої проблеми.
Маєте вуха? Слухайте. «Сини своїх батьків не знають», ‒ це не банальність, подана як життєва мудрість, а пряме посилання на історичне минуле Словаччини, яка століттями не мала незалежності; сцена у лікаря на першій же сторінці ‒ не натуралізм і виклик суспільним нормам моралі, а страх не відродитися, не продовжитися у власній творчості, яка може залишитися списаними аркушами у шухляді. Будинок, який звели оповідач та його брат, є метафорою їхньої батьківщини. Дивна споруда має лабіринти, приховує особливу енергію, сповнену священного сенсу.
Але дружина оповідача розіб’є підлогу в підвалі, посадивши насіння міфічного дерева іґґдрасілля. Його коріння і стовбур зрубає один з їхніх синів ‒ тих, кому йти далі, грітиме вогонь, запалений самотужки… Балла глибший, ніж здається на перший погляд. Важка, болісна ‒ його проза шукає свого читача, який усвідомлює недосконалість життя й те, що з неї теж можна робити мистецтво.
Автор: Анастасія Герасимова
Джерело: видавництво Комора, The Village
Залишити відповідь