Про міжособистісні стосунки від Івани Добраковової

У часописі «Всесвіт» №1-2, 2018 вперше опубліковано два оповідання відомої словацької письменниці Івани Добраковової. Читачам пропонуються оповідання «Зміїне кубло», «Він і вона. Не вдвох» з дебютної збірки оповідань «Перша смерть у родині».

Про збірку

У збірці «Перша смерть у родині» йдеться про міжособистісні стосунки, передовсім про родинні та інтимні зв’язки коханців. Героїнею більшості оповідань є молода дівчина, яка змушена протистояти непростим життєвим ситуаціям. Важливим і неодноразово повторюваним мотивом є тіло, його трансформації, психічні розлади, смерть чи сексуальна та соціальна фобії, непрості відносини доньки з батьком. Оповідання тримають читача в напруженні та невідомості, закінчуються неочікувано.

Про автора

Словацька письменниця Івана Добраковова народилася 17 квітня 1982 року. Вивчала англійську та французьку філологію в Університеті ім.Коменського в рідній Братиславі. З 2005 року мешкає в Італії, у Турині. Роботу професійного перекладача з французької та італійської успішно поєднує з літературною творчістю.

Пробувати себе в літературі Івана Добраковова почала ще в студентські роки. Її оповідання  публікувалися в часописах RAK, «Romboid» і в газеті «Pravda». Молода авторка є переможницею національних літературних конкурсів Jašíkove Kysuce 2007 та Poviedka 2008. А дебютна збірка оповідань письменниці «Перша смерть у родині», що вийшла друком 2009 року,  була удостоєна нагороди ім. Jána Johanidesa за внесок у розвиток сучасної словацької прози. У 2010 році вийшов друком перший роман Івани Добраковової «Bellevue», у 2013 світ побачив третю книгу авторки «Токсо».  Обидві книги були номіновані на престижну словацьку премію Anasoft litera (краща книга року). Твори молодої письменниці перекладено на польську, німецьку, угорську, білоруську, голландську мови.

Авторка про себе та свої твори:

Вважаю, що теми обирають авторів, а не навпаки. Щоправда, інколи (наприклад, під час читання рецензії або в розмові з кимось) для мене стає відкриттям, що для багатьох мої тексти є депресивними, гнітючими та безрадісними. Пишучи щось, особисто я надзвичайно розважаюся, й чим гірше ведеться моєму персонажу, тим більше піднесення відчуваю.

Пишу тільки тоді, коли дійсно вірю в ідею, пишу, коли відчуваю, що потрібно щось записати, разом з тим почала писати багато текстів «для особистих потреб», не придатних для публікування, не бачу необхідності щороку видавати книгу, щоби щось комусь довести, маю добряче подумати, відчуваю відповідальність за те, що «посилаю у світ».

За матеріалами LIC

Матеріал підготувала: Ірина Пушкар