Фейкові новини та стереотипи: що про нас говорять словацькі гості МАЧ-2019

Міло Янач/Томаш Гучко/Александра Салмела

Міло Янач/Томаш Гучко/Александра Салмела, collage ©Ukrajina-Slovensko

Триває один з найцікавіших літературних фестивалів – Місяць авторських читань. МАЧ – найбільший транскордонний фестиваль Центрально-Східної Європи, в якому беруть участь літератори та літераторки з Чехії, Словаччини, Польщі, України та Румунії – почесної гості МАЧ-2019. Фестиваль відбувається протягом липня у п’яти містах: Брно – Острава – Кошице – Вроцлав – Львів.

Із цьогорічними гостями зі Словаччини хочеться поговорити про імідж України, адже цікаво, що про нас говорять і думають пересічні словаки. Тож я поцікавилася у Міло Янача, Томаша Гучко й Александри Салмели, які вони чули фейкові новини й стереотипи про Україну, й котрі з них розвіялися, як тільки вони побували тут? Що на них справило найбільше враження під час фестивалю МАЧ?

Міло Янач народився у 1975 році в місті Гельніца. Вивчав культурологію на Філософському факультеті Пряшівського університету, співпрацював з багатьма словацькими медіа, потім заробляв барменом, нині працює у відділенні культури міської влади у своєму рідному місті. У 2018 році видав свою першу прозову книжку «Milo nemilo» («Мило немило»), котра потрапила у десятку фіналістів престижної словацької літературної премії Anasoft litera-2019.

МІЛО ЯНАЧ: «Сьогодні у Словаччині фейкові новини про Україну поширюють передусім дезінформаційні веб-ресурси, що пов’язані з Кремлем. На жаль, частина людей таку пропаганду вважають реальною картиною життя. Коли почався конфлікт на сході України, ці веб-ресурси змальовували українців фашистами, а російських окупантів – захисниками цивільних громадян. Нині це радше критика української політики в цілому. Україну зображують, як державу з колоборантською економікою, як державу, яка не дотримується прав меншин, як державу, що скоро розвалиться. Серед пересічних громадян на сході Словаччини, де я живу, превалює образ українця-мафіозі, контрабандиста алкоголю чи цигарок, вільнонайманого робітника, а українки – жінки легкої поведінки. Звісно ж, мова йде про фейкові стереотипи. Спричинено це тим, що наші люди нечасто відвідують Україну, а якщо й бувають тут, то заїжджають на ужгородський базар, де можуть недорого закупитися. Віднаджують словаків від подорожей в Україну довгі черги на кордоні. Словаки вже звикли подорожувати Європою без контролю на кордоні й тому довга черга за печаткою у паспорті їм здається абсурдною. Особисто я вірю, що ця ситуація зміниться, й Україна стане частиною ЄС. І люди по обидва боки кордону частіше будуть зустрічатися і пізнавати одне одного. Я вперше побував в Україні два роки тому в містечку Новодністровськ, яке є містом-партнером Гельніци, міста, в якому я живу. Мене приємно вразила гостинність тамтешніх людей. Усі були дуже милими й намагалися зробити усе від них можливе. Тож ніякі вони не фашисти. Нормальні люди, що мріють про нормальне життя. І хоча ситуація працюючих пересічних українців є складною, та я вірю, що вона поступово покращуватиметься. Словаки пройшли цей шлях і подолали труднощі, не бачу причин, аби й українцям це не вдалося. Хоч і вживаємо доволі різні слова, та насправді ми дуже схожі.

На фестивалі Місяць авторських читань мене приємно вразила публіка. Зачарував Львів. Прекрасне місто з неймовірною атмосферою. Шкода, що цього разу не зміг залишитися там на довше, бо маю обов’язки. Але неодмінно повернуся, аби пізнати Львів краще».

***

Томаш Гучко народився 1983 року в Братиславі. Вивчав філософію на Філософському факультеті Карлового університету в Празі. Працював у Товаристві Франца Кафки і драматургом у театральному об’єднанні Studio Rote. У 2017 році заснував культурно-суспільний місячник Kapitál. Займається публіцистикою та перекладом, пише радіоп’єси, автор новели «Chaconna» (2018).

ТОМАШ ГУЧКО: «Завдяки словацьким медіа у мене більш-менш склалося враження, що обрання Зеленського президентом сприймається дуже позитивно. Та мене здивувало, що представники інтелігенції, з якими я зустрічався і розмовляв у Львові, навпаки є розчарованими цим обранням й скептично дивляться на політичне майбутнє України.

А щодо фестивалю, то мене потішила відвідуваність заходу й зацікавлення української публіки іноземними письменниками, зокрема словацькими. Маю на увазі не так кількість людей у залі, як уважне прослуховування авторських читань і бажання ставити запитання».

***

Александра Салмела народилася 1980 року в Братиславі, де вивчала театральну драматургію. Згодом навчалася в Празі на фінській філології, звідки поїхала жити у Фінляндію. За свій дебютний роман, написаний фінською, «27, або Смерть зробить вас знаменитим» (2010) отримала кілька літературних нагород у Фінляндії. Її останній роман «Антигерой» (2017) потрапив у десятку фіналістів престижної словацької літературної премії Anasoft litera-2018.

АЛЕКСАНДРА САЛМЕЛА: «Зізнаюся, не мала жодних упереджень щодо України, їхала сюди з «чистою» головою. Мене радше здивували явища, про які я вже встигла забути. Наприклад, паспортний контроль на кордоні. МАЧ – це дорога, повна зустрічей і сюрпризів, і я мала щастя пройти цей шлях із фантастичними колегами, румунським поетом Стефаном Баг`ю. Львів неймовірне місто, повне контрастів, від яких я відвикла, приміром, телефонні будки, жовті автобуси, люди, які торгують на вулицях овочами, фруктами та квітами, красиві книгарні та кав’ярні, багатоповерхові бари та ресторани з безкінечними крутими сходами. Й насамкінець, прекрасні організатори фестивалю та публіка».

Розмовляла Ірина Пушкар

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Хто представлятиме словацьку літературу на МАЧ-2019

Десятка найцікавіших словацьких книжок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Архіви
Категорії