До 27 травня у галереї Ужгородського замку триватиме виставка робіт словацького фотомитця Павола Кочіша «Ремесла давніх часів». Павол Кочіш/Pavol Kočiš – відомий словацький фотохудожник, член AFIAP (International Federation of Photographic Art), спеціалізацією якого є фотографування природніх і рукотворних підземель. Більшість фотографій митець зробив, мандруючи сусідніми країнами, та найбільше його зачарувала Румунія своїми природніми та історичними феноменами.

Павол Кочіш постійний учасник міжнародних фотоконкурсів, його доробки публікуються у спеціалізованих часописах і виданнях. Є володарем найрізноманітніших міжнародних нагород, виставки його фоторобіт проводилися в таких країнах як Румунія, Польща, Україна й звісно ж у Словаччині.

Організатори фотовиставки «Ремесла давніх часів»: Спілка фотохудожників Закарпаття, Закарпатський краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького та Закарпатська обласна організація краєзнавців.

Джерело: Закарпатський краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького

foto: DennikN

Нові проекти словацької щоденної газети «Denník N» присвячені  майбутньому Словаччини й правді про Україну. Так газета бореться з російською пропагандою.

Редакція газети «Denník N», окрім щоденної журналістської роботи, ще в 2017 році ініціювала проекти, які б допомогли словацьким читачам краще зрозуміти світ навколо них. Зокрема одним з таких проектів є серія пізнавальних посібників для університетів. Більше 110 000 студентів у 700 вищих школах завдяки ним довідалися про складні періоди в історії їхньої країни, про критичне мислення та дезінформацію. Найновіше продовження цієї серії газета вирішила присвятити майбутньому. Пояснюють це просто: «Без молоді ми, як країна, не мали би майбутнього, саме тому публікуємо часопис «Prečo zostať na Slovensku» /«Навіщо залишатись у Словаччині». В ньому студенти знайдуть історії про виїзд і повернення, а головне мотивацію повернутися та як прислужитися своїй країні». Continue reading →

Баллу часто називають словацьким Кафкою або одним із найкращих представників постмодернізму в літературі цієї країни. Від першого у творі «Іменем батька» абсурд і спустошення, від другого ‒ злість, численні підтексти й алюзії. Оповідач вимагає від читача уваги, бо він втратив дружину, не спілкується із синами, тому мусить комусь розповісти про свої проблеми.

Маєте вуха? Слухайте. «Сини своїх батьків не знають», ‒ це не банальність, подана як життєва мудрість, а пряме посилання на історичне минуле Словаччини, яка століттями не мала незалежності; сцена у лікаря на першій же сторінці ‒ не натуралізм і виклик суспільним нормам моралі, а страх не відродитися, не продовжитися у власній творчості, яка може залишитися списаними аркушами у шухляді. Будинок, який звели оповідач та його брат, є метафорою їхньої батьківщини. Дивна споруда має лабіринти, приховує особливу енергію, сповнену священного сенсу. Continue reading →

zazriva.sk

Проглянувши неймовірне відео, яке створив Павол Лаштіц «The way Fairy-tale Zázrivá», мені забажалося не тільки поспілкуватися з Паволом (див. пост Казкова Зазріва), а й більше написати про це маленьке словацьке село. То чим Зазріва може бути цікава туристам? Насамперед тим, що прихистить подорожніх, котрі втікають від міського гамору. Потішить око красою оравської природи. Радо зустріне тих, хто полюбляє ганяти крутими велотрасами. Задовольнить вибагливі смаки гурмана місцевими продуктами та стравами, які готують тільки тут – у Зазріві. Екстремалів зустріне гора Великий Розсутєц (Rozsutec) – одна з найкрасивіших та відвідуваних гір Словаччини. А взимку до ваших послуг гірськолижний відпочинок (траси і бази на будь-який смак та гаманець). Continue reading →

На відео «The Way Fairy-tale Zázrivá» я натрапила випадково: шукала просто красиве панорамне відео про Словаччину. А знайшла неперевершений, професійно зроблений, – а найголовніше з любов’ю, – ролик про словацьке село Зазріва. Ролик не просто сподобався, а захопив. Відеоробота сильна, продумана, із відповідним музичним супроводом. А найголовніше – це те, що цей коротенький Timelapse створила людина без спеціальної професійної освіти. Павол Лаштіц/Pavol Láštic – автор відео  «The Way Fairy-tale Zázrivá». Набравшись хоробрості, я написала Паволу й він погодився відповісти на кілька моїх запитань.

Автор відео: Павол Лаштіц, фотограф

Continue reading →

Хочеться написати трохи про фінальну трійку претендентів на Премію ім.Яна Йоганідеса в категорії “Найкращий прозовий твір молодого автора” (до 35 років). Хто ці письменники й про що їхні книги? Отже, почнімо з Іванни Ґібової. Continue reading →

Олександр Галвонік

Словацький публіцист, критик, перекладач та прозаїк Олександр Галвонік один з тих, хто дуже добре відчуває зміни в пульсації культури своєї країни. І це не дивно, адже професійний досвід у нього чималий. Протягом багатьох років він працював редактором у різноманітних виданнях, написав не один десяток літературних статей та досконально вивчив мистецький ландшафт країни. Ми поговорили з публіцистом про словацьку літературу, глобалізацію та ті виклики, які ставить перед культурою нова, інформаційна епоха.

Continue reading →

Alta Vášová. FOTO TASR-Vladimír Benko

Нещодавно президент Словаччини Андрей Кіска з нагоди 25-ліття незалежності республіки вручив Ордени Людовіта Штура II ступеня відомим особистостям Словаччини та Чехії. Серед нагороджених  – словацька письменниця українського походження Альта Вашова. Альта Вашова  – відомий прозаїк, сценарист, музичний та кінематографічний доробок якої належить до золотого фонду  цих видів мистецтва. Разом із Яном Штрассером підготувала книгу-розповідей про свій життєвий шлях і творчість «Sledoslov», яка побачила світ у 2015 році за підтримки LIC. Continue reading →

Побудований на реальних історичних подіях, що мали місце у Центральній Європі впродовж останніх 40 років, роман уже перекладено польською, чеською, німецькою, англійською мовами, виданий в Індії. Шлях до українського читача проклав йому голова Спілки українських письменників Словаччини пряшівчанин Іван Яцканин, який переклав книжку.

На презентаційних зустрічах Йозеф Банаш наголошував, що задум роману почав вибудовуватись в один з моментів зустрічі з президентом України Віктором Ющенком, на яку автор 2005 року прибув у Київ у складі делегації Парламентської асамблеї НАТО. «Ми сиділи, спілкувались, а я згадував Київ взірця 1968 року. У 19 років, у складі студентської волейбольної команди, я вперше приїхав в Україну, а за кілька місяців ми мали приймати киян на змаганнях у Братиславі. Однак не судилося — радянські танки дісталися туди швидше, ніж українські волейболісти», — згадував Йозеф Банаш. Continue reading →